"Щоденник маразматіка"

Кому нужен новый верный друг? ^____^

Wed, 23 May 2012 21:49:23 GMT

Этим зайчикам приходится сидеть в коробке...
Там темно и тесно...
Кто хочет их спасти?^^

Выкупить пленников можно за 100 грн. ^______^

*Ура!!!! Всех разобрали :) :)

Для тех, кто не знает, как я выгляжу без макияжа:

Tue, 15 May 2012 21:48:53 GMT

Жила-была (живу-есть) девочка Нёмочка.
И оказалось, что вовсе она и не девочка.
И даже не мальчик.
Оно оказалось белочкой.

by Mona V

Ох уж эти мужики... Ох уж эти девушки...

Wed, 09 May 2012 12:05:05 GMT

Весна (лето).
Короткие юбки (набедренные повязки).
И повсюду вот такая картина:

Mon, 07 May 2012 21:24:52 GMT

"О, если я утону,
Если пойду я ко дну,
Что станется с ними...
С моими зверями лесными?"
(с) Айболит

Listen or download Luigi Rubino Melancholic Lisbon for free on Prostopleer

Он летал в облаках... Он валялся в цветах...

Mon, 23 Apr 2012 22:13:08 GMT

Самый счастливый слон! Слон, который научился летать.
Только птичек жалко...они от испуга врезаются в столбы :(
И столбов жалко...просто жалко, и все тут.
А ещё жалко обычных слонов...чем они хуже этого?
Ох уж этот закон всемирного тяготения....

Как все быстро зеленеет и расцветает ^_______^

Mon, 23 Apr 2012 13:53:32 GMT

Жил да был обычный такой черный медведь. И была у этого медведя одна мечта... Мечтал он стать пандой. Почему, спросите вы? Да потому, что панд все считают милашками, а обычных медведей - злыми и агрессивными. А наш мишка не такой...он совсем другой! Добряк, понимаете ли! Вот и купил он перекись в магазине...ну, в таком магазине, где всякие принадлежности для парикмахерских дел продают. Немного повозился мишка перед зеркалом...и - вуаля! Почти панда! Только на спину перекиси не хватило... Но ничего, он и таким себе нравится. Теперь медведик счастлив! А тут ещё и весна...все цветет и пахнет...ах, ляпота ^______^

Listen or download Frank Sinatra Spring Is Here for free on Prostopleer

Себе на память.

Sat, 21 Apr 2012 23:20:21 GMT

Одного разу мене запросили на фестиваль, під час якого була сильна злива...ми ховались під тентом і розмовляли...тут Сашко вимовив фразу: "розмиті сподівання". Не можу згадати, до чого була та фраза, але я відповіла, що це гарна назва для якоїсь розповіді. А потім ми всі пішли спати. Я довго не могла заснути у своєму наметі й почала писати розповідь...під цією самою назвою - "Розмиті сподівання".

Розмиті сподівання.

Вона лежала у наметі, ліхтариком підсвічуючи старий подертий зошит. Десь здалеку лунали дивні звуки тваринного походження, а зовсім поруч дрібний дощик лоскотав вушка. ЇЇ звали Ньома і вона полюбляла залишатися наодинці із собою, нотуючи думки у той самий зошит, що зараз лежить перед очима і манить своїми порожніми сторінками. Темний-темний ліс, сама-самісенька у наметі. Так вогко й холодно. В уяві стрімко змінюються картинки й чорна гелева ручка ледве встигає їх наздоганяти.

Те, чого хотілося.

Близько шостої ранку дощовий гуркіт змінився на пташиний спів. Повітря наповнилося теплом і навіть, не відкриваючи очей й через брезент, можна було побачити/відчути яскраве сонечко. Він лежав один-самісенький у наметі, почісував борідку й намагався передбачити події сьогоднішнього дня. Його звали Сьома і він полюбляв подорожувати на самоті, шукаючи пригод на свою замріяну голову. Очі не хотіли відкриватися, дозволяючи своєму власнику додивитися уявні образи сьогоднішніх подій. Він мріяв про складні перешкоди, врятованих ним тварин, про найдені скарби та цікаві зустрічі. Сьома серцем відчував, що цей день залишить слід в його історії.
Наспівуючи веселу пісеньку, наш герой збирав гілля для вогнища, паралельно вишукуючи гриби (але не для того, щоб з’їсти, а просто йому подобався сам процес грибальства). Думки літали десь поруч і не наважувались повернутися у голову. Раптом сталося щось дуже казкове: з іншого боку галявини стояла дівчина, одягнена так само, як і він, з тією ж зачіскою і поглядом, як у нього. Сьома дивився наче сам на себе, але той інший Сьома чомусь був жіночого роду. Дуже дивне відчуття, хочу вам сказати. Дівчина нічого не помічала, вона довгий час дивилась в одну точку, потім різко чхнула і почала йти підстрибуючи. Десь два рази вона перечепилась за коріння старого дуба і дуже щиро вибачалася за це перед тим самим дубом. Сьома переживав, щоб ця дивачка не впала, і ледве втримувався, аби не засміятися. І правильно робив, що переживав. Не пройшла і хвилина, як близнюк жіночого роду впав, та й ще так смішно – зірочкою! Для тих, хто не може уявити, що таке впасти зірочкою, пояснюю: це коли під час падіння ноги і руки широко розставленні у різні боки, ніби людина, яка падає, хоче обійняти те, на що падає. А якщо при цьому у падаючого на обличчі усмішка, то не засміятися просто не можливо! Ось і наш Сьома не втримався. Роздався такий регіт, що сам хлопець не зрозумів, як це в нього так голосно вийшло. Потім він став сміятися від того, що так голосно регоче. Потім – тому що сміється від того, що сміється з того, що голосно сміється…(вибачаюсь за велику кількість «того» і «що») так пройшло хвилин десять. І всі ці десять хвилин дівчисько реготало разом з Сьомою, адже його сміх здавався таким веселим! А потім різко настала тиша. Мовчання тривало недовго, бо настигла друга хвиля реготу. Та тепер причина цьому була зовсім інша – дятел. Не знаю чому, але в той час стукіт дятла здався їм дуже смішним. Дивна пара, що тут сказати. Далі ви може подумаєте, що Сьома підбіг до дівчини, допоміг їй встати, довго вдивлявся їй в очі...бла-бла-бла…і жили вони довго і щасливо. В моїх розповідях такого не знайдеш! А може й знайдеш…але не в цій. Хоча…не знаю, бо ще не продумала кінцівку. Авось стане ліньки щось вигадувати й доведеться звернуся до старої доброї банальщини. І так, про що це я? Точно! Сьома підбіг до чарівної леді, допоміг їй встати. Вони зійшлися поглядом. Здалося, що пройшла ціла вічність, вони тонули в очах один одного. Це було кохання з першого погляду і на все життя... Та жартую я! Дівчина швидко підвелася, підморгнула й втекла у ліс. Сьома навіть не встиг зрозуміти, що то було, й стояв у ступорі добрі (ну, не зовсім добрі) півгодини.
День промайнув дуже швидко у пошуках цікавої незнайомки, та не було жодного сліду, жодної зачіпки. Хлопець почав нарікати на свою бурхливу уяву. Образ був такий чіткий, такий близький до серця. Знайти її стало нав’язливою ідеєю, маніакальним бажанням, мрією всього життя! Але…

Дописавши (точніше сказати – «не дописавши») ці рядки, Ньома щиро посміхнулась. Була вже зовсім пізня ніч й дуже хотілося спати. Вимкнувши ліхтарик і зручно влігшись у спальник, Ньома глибоко позіхнула й почала засинати, паралельно продумуючи продовження своєї розповіді.

Те, про що й не думала.

Ньома терпіти не могла прокидатись дуже рано, адже лягала вона якраз тоді, коли для інших вже наставало це саме «рано». Але коли ти спиш в наметі, то все якось інакше. Звідкись береться бажання встати раніше за всіх, зробити зарядку, зготувати смачненьке щось…і відкіля воно береться, це відчуття? Збагнути не можливо.
Блукаючи вранішнім лісом, Ньома розказувала в голос вірш Чайковського «Доктор Айболит». Але пам'ять, як завжди, зрадила, й героїня довгенько стояла, наче вкопана, пригадуючи, що ж там було далі. Згадавши, вона різко чхнула й почала вірш наспівувати: «Аго-ры всёвы-ше, а го-ры всёкруче! Аго-ры ухо-дят подса-мы-етучи!». Веселіше це було робити підстрибуючи і хитаючи головою. Але дивитись під ноги наша Ньома не збиралась і весь час спотикалася. Їй було дуже не зручно перед старим дубом, за який вона весь час перечіплялася, адже він такий поважний, а вона така незграба. Тож, аби полегшити душевні муки, дівчисько щиро просила вибачення у такого красивого, й височенного, й широченного дуба. Та дубу цього вибачення було замало. Він виставив перед Ньомою найпідступніший корінь. Падіння було з не найприємніших, але одним із найсмішніших, це точно. «І як я так падаю, розставивши ноги й руки?» - подумала Ньома й посміхнулася. Ці думки разом з посмішкою прийшли так швидко…саме під час падіння. Раптом звідкись пролунав голосний регіт. Причому він був такий веселий, наче з хрюканням, й такий голосний! А ще регіт був дуже заразний – Ньома почала сміятися разом з незнайомцем. Сміятись – це дуже добре, але сміятись, лежачи на животі, – дуже не зручно (самі спробуйте). А ще цей дятел почав гуркотіти. І якраз тоді, коли настала повна тиша. Ну, смішно було чомусь. Тут Ньома збагнула одну страшну річ (дуже страшну), що впала вона не просто на землю, а на щось сильно бздюче (уточнювати не наважуюсь). «О, ні! Тільки б він не підійшов! А то буде як в тій жахливій пісні, де «он узнает её из тысячи…по глазам…бла-бла-бла…ароматами…», тільки вже не цими ароматами…а дуже поганими ароматами…» - подумала Ньома і давай тікати звідти, щоб тільки хлопець нічого не унюхав (хто ж знав, що в нього хронічний тонзеліт і він майже не розрізняє запахів). Ньома не могла дозволити, щоб такий красень, ще й такий стильний, ще й такий схожий на неї потім розказував: «а я вам казав, як ми з вашою мамою познайомились? Так? Ну, нічого, послухаєте в сто перший раз! Було це у лісі…ваша мама впала зірочкою прямо у чиїсь…». Ні, так не буде, для Ньоми краще померти на самоті, аніж терпіти таке.
Десь в цьому лісі була річка, але Ньома точно не знала, де саме. Тож одяг прийшлося скинути й залишитися в одних трусах і майці. Наша героїня дуже не любила так ходити. Вона навіть з ліжка до ванної не могла пройти в трусах. Може то комплекси, але факт залишився фактом і треба було щось на себе натягти. Цим чимось виявилися листя якогось дивного куща. Ньома почувала себе вже краще, вона почувала себе аборигеном! Від того стало дуже весело і вона вирішила підкоритися такому образу. Намастившись багнюкою і причепивши гілля до маківки голови, дивачка продовжила цитувати вірші Чайковського і розмахувати палицею. Але це інтелектуальне заняття перебив вже до болі знайомий регіт (фраза «до болі» в цьому реченні має дуже символічне значення). Це був той самий хлопець… «О, ні!» - звучало в голові у Ньоми, як рухомий рядок електронного табло. Але було запізно знов тікати. Запізно в плані, що парубок стояв дуже близько, й тому, що на вулиці було вже запізно – майже ніч! «Привіт. Я абориген Ньома. Тільки не розказуй нашим дітям, як ми познайомились, добре?» - промовила Ньома сумним голосом, розставивши брова хатинкою. Це важко описати, то треба бачити, але я замалюю, щоб картинка в голові була точнішою. Ось як то виглядало, розставити брова хатинкою: /*__*\
Теплішої посмішки Ньома ще ніколи не бачила. А в очах була така радість…в цій радості можна було потонути.
Справжнє кохання приходить так раптово…коли його зовсім не чекаєш. Скоріше навіть тоді, коли ти не хочеш того кохання…а воно прийшло. Ось так, прийшло собі у ліс…таке гаряче кохання з кумедним присмаком.
Багато ще чого траплялося у їхньому житті. Були й злети і падіння, миті радості й горя, але завжди вони були разом, підтримували один одного. І кожного року у цю саму дату Сьома починав: «А я вам розповідав, як ми з вашою мамою познайомились? Так? Ну, нічого, послухаєте в сто перший раз! Було це у лісі…ваша мама спочатку впала зірочкою прямо у чиїсь кізяки, а потім, розмазавши ці кізяки по всьому тілі, вона стрибала наче абориген!».

Саме те.

Прокинулася Ньома вся спітніла й налякана. «Фу! Який жахливий сон! Який ще чоловік? Які діти? Кізяки?? Нічого гірше не могло наснитися???» - подумала в голос Ньома, від чого пробудження було дуже різким. Вона підвелася й першим ділом розірвала розповідь, яку написала цієї ночі, і від якої наснилося таке жахіття. Адже наша Ньома була з тих дівчат, яких дівчатами важко назвати. Вона була проти шлюбних церемоній, не любила дітей та й взагалі не вірила в кохання. Тож ви розумієте, яким не доречним виявилося сновидіння. Скоріш за все, зараз у більшості читачів (хоча, напевно, крім мене це ніхто читати не буде) склалося погане враження про героїню. І правильно, адже вона в цій розповіді є негативним персонажем. Погана вона: зла, егоїстична, лінива (я вже заплуталась, про вигадану дівчину я пишу, чи вже про себе …). Ось так.
На вулиці продовжував лити дощ. Було так холодно і трохи сумно. Прийшлося сидіти в наметі. А на душі було якось важко…дуже важко. Сумніви нахлинули з усіх сторін. Не стерпівши, Ньома підняла шматки тієї романтичної розповіді й переписала їх наново, доповнюючи подіями свого сну. «А може кохання існує? Може це не тільки багата уява моєї підсвідомості? Може існує десь хлопець, чимось схожий на мене, й ще такий цікавий, розумний, з маленькою борідкою, з такими глибокими добрими очима, з яким я зможу ділитися усім-усім…з яким проживу все своє життя у радості і горі…»
А злива все не припинялася. Сидіти в наметі стало вже неможливо. Ньома вирушила гуляти під дощем. Настрій був якийсь незбагненний. Більш тяжів до сумного, напевно. Йшла собі така бідненька, мокра, замріяна, дивилась на маківки дерев…і раптом перечепилась й впала прямо в калюжу. Це нагадало про сон і Ньома почала сміятися. Як раптом із-за дерева з’явився хлопець! Він був точнісінько такий, як у вісні! Навіть кращий! Але погляд…погляд був який далекий… Він допоміг їй встати, спитав, чи не поранилася, посміхнувся і пішов собі. Ньома так хотіла вигукнути щось, зупинити його! Але…але погляд був не той, не ті очі.
Сльози змішувались з краплями дощу. Вона ледве пересувала ноги. «Не має кохання, не має того самого єдиного…» - думала Ньома, кидаючи листки з розповіддю у калюжу. Ще довго спостерігала вона, як розповзаються літери, як калюжа темнішає від чорнил та поганих думок. Всі сподівання було розмито, як і всі ті слова…

Listen or download Les Amants Du Męme Jour for free on Prostopleer

Так бывает, когда руки отказываются работать...

Sat, 21 Apr 2012 21:25:31 GMT

Это был замечательный день...день, когда мои руки окончательно отреклись от работы. Суббота, видите ли. Говоришь им, умоляешь, а они как не родные! Чесслово, будто не мои руки вовсе. Живут отдельной жизнью. Совести у них нет! Еле глаза нарисовать заставила. Сопротивлялись...тряслись...ляпали краску куда попало!
А вот как баловаться, так они сразу. Это им по рукам! Рукам баловаться по рукам, видите ли. И крутятся, и вертятся....туда-сюда, туда-сюда... Стыдно мне за них, в общем.

Вот так мне сегодня подняли настроение ^____^

Tue, 27 Mar 2012 20:54:23 GMT

Мои звери разлетелись по всему миру! Вот этот зай передал мне сейчас привет из Лондона :)
за что огромное спасибо хорошему человечку и хозяину зайца по совместительству - Андрею :)

О суровой правде бытия:

Mon, 12 Mar 2012 18:56:37 GMT

"Профессор Дженни Грейвс из Австралийского национального университета утверждает, что в пределах ближайших 10 млн лет мужчины как биологический подвид могут оказаться на грани исчезновения. Y-хромосома – штука настолько хрупкая, что нет никакой надежды остановить ее разрушение." (mosmedclinic.ru)
Но не стоит отчаиваться! Ведь сшитый мною мужик не умрет/не исчезнет никогда! Если только Вы его не сожжете... ^____^

"Сoco mysterious " - the second part...

Thu, 02 Feb 2012 19:51:36 GMT

Вторая часть фотосесси проходила "в погоне" за солнечными закатными лучиками. Как я и хотела, фото получились загадочными и, так сказать, изысканными :) за что ещё раз огромное спасибо Моне и Чате!
Остальное здесь: https://plus.google.com/u/0/photos/101617991767547708535/albums/5704301999183922033

Прослушать или скачать Radiohead Codex бесплатно на Простоплеер

New collection: "Сoco mysterious "

Thu, 02 Feb 2012 14:05:22 GMT

Сотворила новые галстуки...
Вдохновлялась одиночеством, холодом и музыкой в стиле аmbient и trip-hop...
Огромное спасибо Mona V. (фотограф) и Чате (модель)...
Все фото здесь: https://plus.google.com/u/0/photos/101617991767547708535/albums/5704301999183922033
Спасибо за внимание ^^

Прослушать или скачать I Monster Who Is She? бесплатно на Простоплеер

Сказка о Нёме и её войске!

Tue, 24 Jan 2012 15:12:08 GMT

В некотором царстве, в некотором государстве....жила-была девочка Нёмочка, которую все обижали... И решила она отомстить невежам эдаким! Собрать войско решила девочка! Да войско не простое...а голубиное!
Дни и ночи кормила и приручала она голубей...да приговаривала: "кушайте, дорогуши, кушайте...наполняйте свои животики...а как только станет невмоготу, летите к недругам моим, кружитесь над их головами да не сдерживайте свои биологические порывы (думаю, что все догадались, какие именно это были порывы)! Так шли годы... Но ни один голубь не осуществил мечту... Расстроилась Нёмочка и плюнула на это неблагодарное дело. Остались все злюки чистыми, а Нёма - с психическими травмами...
Конец.

(Сказка основана на реальных событиях)
^________^

Моя кормушка совершенно не приспособлена к голубям...потому они приспособились к ней сами! Одной лапкой упираются в крышу, другой - об нижнюю досточку...и активно машут крылышками! ^^
Завтракаю я всегда вместе с ними...так совсем не одиноко...^^

The Soviet New Year

Tue, 03 Jan 2012 23:14:10 GMT

Предыстория:
Нёмыч и Моныч не любят праздники. Нёмыч и Моныч не празднуют Новый Год. Но в этот раз мы решили быть очень оригинальными. Мы встретили Новый Год! И встретили его в типично советском стиле. Посмотрели обращение президента (без звука и через объектив фотоаппарата), накушались салата Оливье (правда, он у нас был вегетарианский: вместо простой колбасы - вегетарианская, вместо яиц - плавленный сырок), напились советского шампанского (еле-еле по бокальчику в себя влили), жгли бенгальские огоньки, сидели под ёлочкой, обменивались подарочками, фотографировались на плёнку и зеркалку, а главное то, что мы посмотрели в тысячный раз фильмы "С легким паром" и "Операция Ы + другие приключения Шурика". Было душевно и очень даже хорошо.

Если верить в поговорку "как НГ встретишь, так его и проведешь", то:
1. новый год я проведу вдали от родственников;
2. в свободное от работы время я буду бессмысленно шататься в пространстве, времени и воображении;
3. рядом всегда будет верный друг Моныч.

В этом году я обещаю себе, что:
1. уеду с Монычем жить во Львов;
2. научусь собирать кубик-рубик без шпаргалки;
3. доучусь крутить пои;
4. разучу много песенок на гитаре/синтезаторе;
5. нашью много одежды;
6. начнем с Моной снимать фильмы;
7. буду творить добрые милые вещи (ведь без этого жизнь мне не мила);

8. вылечим с Моной коленки и будем много-много путешествовать;
9. буду активно интеллектуально развиваться;
10. переборю свою социофобию...

Пусть серые будни станут сказочными! Всего всем душевного и тёплого^^

Фестиваль...фестиваль подарков...

Tue, 27 Dec 2011 20:51:06 GMT

Приготовилась писать очень грустную/печальную/душераздирающую историю про то, как Нёмыч участвовал в очередной выставке...но...но не смогу! А всё потому, что возле меня лежит большущий кусок торта! И как тут грустить? ^^

Если быть лаконичной, то на выставке меня ожидало много безразличных прохожих и скривленных мордашек. Было очень грустно мне... Хотя были и приятные/хорошие/милые люди, но один безразличный перечеркивает в моём глупом мозгу 100 милашек :( А ещё я ненавижу (ненавижу слово "ненавижу") продавать...брать у людей деньги...для меня это хуже пыток! Я бы всё дарила, вот только ещё не научилась питаться солнечной энергией...но я стараюсь :(
А добило меня окончательно - отсутствие носков! Никто не поучаствовал в моей акции...никто не поменял носок на скидку...теперь мне нечем украшать ёлку :(

Что касается моего нового стенда, то это безликий лось Мо, который как и я обожает собирать в лесу грибочки. Выпиливала его пилой по металлу (лезвием от пилы) длиной в 10 см., из-за чего лось пропитан моим потом и кровью (в прямом смысле). И делала я это зря, ведь никаких эмоций Мо ни у кого не вызвал. Больше я так делать не буду... да и в выставках тоже больше участвовать не буду.

М-да...торт не помог...история все-таки вышла трагичной :)

Attention-attention! Внимание-внимание! Увага-увага! Atención-atención!! 注意 - 注意!!! ^____^

Thu, 22 Dec 2011 22:27:06 GMT

Помогите Нёме нарядить ёлку носками и получите взамен скидочки! :) :)
Только в эту субботу на фестивале подарков "Штуки"!
Новые носки не подходят! Только старенькие, можно с дырочками...главное, чтоб чистые были :)

Скоро-скоро...

Mon, 12 Dec 2011 00:53:40 GMT

Настроение очень меланхоличное, вот даже зайчики-дракошки получились вампирами... Грусть-печаль..вот и поделки на выставке будут все "развеселые"... Приходите...посмотреть на мою унылую рожицу^^

Хроники трудяги...

Fri, 09 Dec 2011 17:58:13 GMT

И так...
Дни и ночи Нёмыч шьет... и не спит он, не ест, и не пьет! (а ещё много врет)
Лишь коснется рукою иглы, мигом заштопает маме штаны! (сложные аспекты семейной жизни)
Сумрак спускается, кругом тишина... а Нёмыч творит, засучив рукава!
Нитки, тканьки, плоскогубцы... краски, кисточки, пинцет...
Все в руках умелых гнется и теряется... вот бред! (бред, но чистая правда)
Пот стекает, задышка, озноб! Бьется в конвульсиях и чухает лоб! (правда-правда, чесслово)
Всё, перерыв, чтоб покушать, поспать... фух, дописала, пора уж в кровать!

П.с.: Нёмыч - моё прозвище; к себе обращаюсь в мужском роде (так исторически сложилось...история умалчивает). Так что не пугайтесь, хотя повод, чтоб пугаться, есть :)

Ох...

Sat, 19 Nov 2011 17:23:30 GMT

Осень...мрачно...холодно... Многих охватила меланхолия... И мои брошки - не исключение! Задумчивые, грустненькие, немного испуганные... А от того, что им приходится лежать в коробке, становится ещё печальнее... Скоро отнесу зайчиков в магазин. В общем, если кто-то хочет себе такого загадочного друга, то отзывайтесь сейчас ^^
Желаю всем тепла и душевного равновесия!

Стоимость: 100 грн./шт.

My very-very happy birthday...

Fri, 18 Nov 2011 16:25:35 GMT

Я здесь!

Wed, 09 Nov 2011 13:07:41 GMT

Прошу прощения за то, что столь редко обновляю данный журнал...просто мне очень сложно себя заставить работать за компьютером... - уж очень я не люблю технику и научный прогресс. Мне бы лучше жить в пещере, кушать листочки и любоваться природой ^^ А если б я попала в тот мир, что мне на днях приснился, то не было бы границ моему счастью! Это был мир в стиле Миядзаки...а жители, обитающие там, нет, ну вы не поверите, были моими игрушками! А может существует такое место? Эх, тогда мои работы можно назвать плагиатом...-копией зверушек из параллельного мира....вот как не хорошо все получается ^^

Ищите меня на выставке "Штуки-17"! :)

Wed, 07 Sep 2011 21:46:48 GMT

А тем, кто плохо учился в школе, достанутся от меня подарки! :)

BACK HOME :)

Thu, 21 Jul 2011 12:15:50 GMT

Если Вы хотите подарить кому-то игрушку, внутренне и внешне похожую на объект одаривания, то я с радость к Вашим услугам!
Обожаю делать игрушки по фотографии! ^____^
Например, на днях зайку для свое друга заказала одна очень милая девушка!
Молодой человек любит приключения, путешествовать и щурить от радости глаза ^____^
В данный момент он уезжает учиться заграницу, а друзья уж очень хотят, чтоб он поскорее вернулся!

И вот то, что получилось:

Помогите придумать ему имя!!! ^____^

Wed, 20 Jul 2011 20:25:50 GMT

Сшила ретро зайку для фотографа!
А вот имя мы никак не можем подобрать...поможете?
Пожа-а-а-алуйсита ^_____^

Про то, как Нёма спать ложилась...

Tue, 12 Jul 2011 05:30:26 GMT

Однажды вечером...или ночью...в общем, утром это было, решила Нёма спать пойти, но по дороге передумала и поехала встречать рассвет на каланчу. А перед этим ей вздумалось в 2.00 печь пироги. А до пирогов были фильмы "Ничего личного" и "Ты живущий!".
Дорога на каланчу была веселой, особенно для охранника, который смеялся с меня. Ну что смешного в том, что девушка в 4.00 ездит кругами по трассе, напевая песенки и выстукивая ритм тормозами? Не понимаю...
Дальше был лес. И тут я наложила в штаны (почти в прямом смысле). А все потому, что возле меня решил пробежать двухметровый дикий кабан. После такой неожиданной встречи восхождение на вышку заняло считанные минуты. Ещё Нёма тогда подумала, что может та стая больших красивых дворняг вовсе не была стаей дворняг...
На каланче было чудесно: шикарный вид, рассвет, чай в термосе, мыльные пузыри...а главное, что там не было дикого кабана! Ещё я с собой прихватила бинокль и подглядывала в ваши окна! Я очень громко кричала всем "С ДОООБРЫМ УУУуУТРООоООМ!!!!". Надеюсь, что хоть кто-то услышал... И рукой махала...так что с гордостью могу сказать, что сегодня доброго утра первой вам пожелала я!
Возвращалась обратно с опаской...кабан ведь...шучу! Как истинный псих, Нёма пошла его искать! Уж очень живописный...хотела сфоткать, но не нашла и в расстроенных чувствах вернулась домой.
Вот такая печальная история... Все, а теперь я пошла спать ^_____^